Виступ Державного Танцювального Ансамблю ім.П. Вірського в Будапешті

Український танець чарував угорську публіку

“Зустріч з публікою для актора є святом”, – зауважив під час нашої розмови художній керівник Державного ансамблю танцю України імені Павла Вірського Мирослав Вантух. Та ось після концерту все­світ­ньо­ві­до­мого колективу в Угорщині можу додати, що і для публіки не меншим святом стала зустріч з артистами українського балету. Блискуча тех­ніка артистів, українські народні танці у їх виконанні чарували своєю силою і темпераментом. Програма, яка була поєднанням різних жанрів: хореографії, жесту і музики, справляла враження динамічної гармонії справжнього мистецтва. Особливість гастролям ансамблю в Угорщині додавало й те, що співпали вони із святкуванням державних свят двох сусідніх народів – українського і угорського: 20 серпня, в день короля Свя­то­го Іштвана, виступ ансамблю імені Вірського став гала-концертом Сегедських літніх ігор, а 23 і 24 серпня, коли Україна відзначала оди­над­ця­ту річницю своєї незалежності, колективу бурхливо аплодувала буда­пешт­ська публіка. “Я скажу вам, угорці своїм щирим прийомом підкупили мене”, – продовжив Мирослав Вантух, якому є з чим порівнювати те­пе­ріш­ні угосрькі гастролі. Адже колектив за одинадцять років не­за­леж­но­сті України об’їхав майже увесь світ, постійний гість він у Франції, Іспанії, Канаді й США. А ось в сусідній Угорищині за цей період виступає вперше, хоча Державний ансамбль танцю імені Павла Вірського для угорської публіки не був цілком незнайомим. Та від останнього виступу київських танцюристів минуло майже 16 років, за цей період виросло нове покоління. 

– Коли минає так багато часу, то, здається, що знайомство починається “з нуля”, – говорить Мирослав Вантух.

 – Я особисто дуже люблю Угор­щи­ну, її фольклор. У свій час навіть ставив сценічну хореографію за мотивами угорських народних танців. А останньою моєю роботою була авторська сценічна композиція на другу рапсодію Ференца Ліста. Звісно, і до те­пе­ріш­ньої зустрічі ми готувались серйозно, з відповідальністю, бо ж в певній мірі вона для нас стала першою. І, вірте мені, такий щирий прийом, який проявили угорці з першої ж миті програми, рідко трапляється, я їх ще більше полюбив.

– Програму, яку Ваш колектив показав в Угорщині, можна назвати по­ка­зовим виступом, адже він відображав минуле і сьогодення ансамблю: були номери, поставлені за хореографією засновника колективу, відомого українського балетмейстера Павла Вірського, але були й нові композиції, поставлені на основі автентичного українського фольклору, в яких при­сутня і фантазія хореографа. 

– Безперечно, що присутня фантазія, бо ж абсолютно без цього не можна. Повертатись до витоків народної історії завжди було важко і надто від­по­ві­дально. Бо ж фантазія хореографа повинна триматись першоджерел, іс­то­рії. Приміром, програму українського ансамблю не можна уявити без но­меру “Ігри і танці війська Запорізької Січі”. Історія підтверджує, що це було чітко організоване військо, яке мало чимало славетних перемог. І ось в першій частині нашого номеру ми спробували творчими засобами пе­ре­да­ти міць і силу запорізьких козаків. Але загальновдіомо й те, що вони не лише добре воювали, а були веселі і жартівливі, придумували дотепні речі, щоб себе веселити, і так народились млинки, плазунці, стрибки, комбінації з кількох рухів. Мене й особисто дуже хвилює тема народної творчості. Ще багато слід зробити, щоб зібрати усі традиції і обряди українського народу. Але не тільки збирати, бо то буде лише музей, а не творчість. Слід роз­ви­вати, поширювати своє народне мистецтво, і передусім – вдома. Сумно, але й на прикладі нашого ансамблю можу вам сказати, що організувати гас­тро­лі за кордон набагато легше, ніж в вдома, в Україні. За десять років неза­леж­ності ансамбль Вірського вдома мав гастролі усього двічі. На жаль, і в нас є проблеми у відношенні до культури і мистецтва, зокрема, в її мате­рі­аль­ній підтримці. Та вже час і нам навчитись цінувати справжнє мистецтво і справжніх митців: ви ж бачили, який це труд, для артиста балету життя – це вічне навчання і тренування. 

– На гастролі в Угорщину з дорослим колективом приїхали і юні таланти. Хто ж ці діточки? 

– Це  наше спасіння. При ансамблі діє дитяча-юнацька хореографічна сту­дія, маємо і свою хореографічну школу. У нас триступінчата освіта. На нав­чан­ня приймаємо діточок з шести років і готуємо їх два роки до вступу на конкурсній основі в перший клас хореографічної школи. Після восьми років навчання поступають в студію, де на них чекає ще два роки непо­силь­ної праці, а потім продовжують навчання вже безпосередньо в складі ан­самблю. Отож, на підготовку високопрофесійного артиста балету по­тріб­но мінімум 15-16 років. Та якби не було цих діточок, то ансамбль уже дав­но перестав би існувати. На превеликий жаль, дуже багато наших ви­хо­ван­ців виїжджає за кордон по контракту. Ми підрахували, що зараз у різ­них країнах світу працює 140 чоловік, а балетна трупа ансамблю нараховує 91 артиста. Отож, порівнюйте. Та попри таку плинність кадрів ансамбль все ж живе. Мені часто закидують, що колектив дуже молодий. Так, в нас пра­цю­ють дійсно молоді артисти, та за професійною підготовленістю вони уже зрілі, адже виконують такі фігури, які, крім них, ніхто у світі не може зро­бити. 

– На початку ми говорили, що Державний ансамбль танцю України імені Павла Вірського вперше виступає в Угорщині за минулі десять років. Наскільки мені відомо, серед глядачів теперішнього концерту були авто­ри­тетні імпресаріо, до того ж, не лише місцеві, а й приїхджі з сусідніх країн. 

Це слід розуміти так, що теперішній виступ був озна­йом­лю­валь­ним, який матиме продовження? 

– Ми б із задоволенням приїжджали на гастролі як до своїх ближніх сусідів по регіону, так і в Угорщину. Адже у минулому відбувався активний обмін мис­тецькими колективами, та ці зв’язки десь втратились. 

Але ж колись по­тріб­но починати!

 – Отож, тоді до чергової зустрічі в Угорщині?

– Можливо, так. 

 К.Любка