Під знаком Глієра
31 липня в актовому залі Інституту словацької культури виступив із концертом жіночий хор Київського державного вищого музичного училища імені Глієра. На сцені вишикувались сорок юних дівчат віком від шістнадцяти до двадцяти років: спочатку – в гарних, накинутих на плечі, різнобарвних хустках, а після коротенького антракту – у яскравому народному вбранні.
Для знавців музики вже саме ім”я, яке носить цей відомий учбовий заклад, є найліпшою гарантією високого професіоналізму музичного викладання. Рейнгольд Моріцович Глієр розпочав учитися музики в Києві, пізніше, поряд з широкою композиторською діяльністю, передавав набуті знання таким провідним особистостям у музичному мистецтві, як Хачатурян, Кнніпер, Мосолов. Від 1913 до 1920 року Глієр був спершу викладачем, а пізніше директором Київського вищого музичного училища, яке нині носить його ім”я. Наймолодшим паростком цих педагогічних традицій є заснований п”ятнадцять літ тому хор слухачів закладу.
Київські співаки не вперше приїжджають до Угорщини. 1994 року хор був нагороджений першою премією Дебреценського Міжнародного конкурсу хорових колективів. І це далеко не єдине визнання на рахунку цього взірцевого колективу, очолюваного заслуженим диригентом України Галиною Горбатенко. У 1995-ому кияни здобувають перемогу на Міжнародному конкурсу в німецькому Марктобердорфі, а роком пізніше в іспанському Толосі на авторитетному міжнародному фестивалі дівчата стають переможцями у двох категоріях – багатоголосному співі та народній пісні, і навіть більше того, у змаганні з колективами 23 країн світу вони виборюють найвищу нагороду конкурсу – Гран-Прі. А вже у 1998-му, знову в Німеччині, на міжнародному конкурсі церковних хорів київський колектив представляє своє мистецтво хорового співу за православною літургією.
Теперішній будапештський концерт також відкривають три церковні пісні: першою, за традицією, звучить молитва „Господи помилуй”. Репертуар колективу є підтвердженням багатогранної підготовленості хористок, адже у їх виконанні ми почули твори різних стилів і напрямків. Слухацька аудиторія змогла познайомитись з багатьма відомими й менш відомими представниками сучасного українського хорового мистецтва, так, приміром з уривком з ораторії „Ятранські ігри” І.Шамо чи бравурного звучання „Дощиком” Лесі Бічко. А завершальною композицією першої частини, що можна оцінити і як прояв дружнього жесту, стала народна пісня в обробці Бела Бартока – угорські слова в милому українському звучанні.
У другій частині концерту чергувались народні пісні з пісенними парафразами. Ми мали змогу познайомитись з маловідомими в Угорщині композиціями в обробці Станковича. А на заверешення київські хористки виконали „Гуцульське тріо” Сукшинського. З походженням цього народного тріо пов”язується жартівлива легенда: одна молодиця не змогла вибрати з трьох парубків – скрипаля, цимбалиста та бубнаря, тому звернулась по допомогу до громади, хай вона вирішить, хто найбільш достойний її руки. Музики всю душу вклали у звитязство і так грали, що зібрання дійшло згоди в тому, що вони нерозлучимі. Так стали вони грати в гурті. А молодиця? Що ж, про це хроніка не говорить. Можливо, лишилася на бобах?
На концерті, організованому з доброї волі Посольства України в Угорщині та Товариства української культури в Угорищні, показала себе і наша українська громада. Разом з угорськими цінителями української культури зібралась ми на захід, який за своїм значенням мав для нас глибокий зміст. Було б добре, аби якомога більше заходів такого високого рівня скріплювали дружні стосунки двох сусідніх народів!
